Реквієм пам’яті.

Колись станеться так, що у кожного з нас залишиться лише пам’ять – єдиний скарб, якого нас не можна буде позбавити. Або ж тягар якого ми ніколи не зможемо позбутись.

Є багато шляхів до того, щоб зробити пам’ять матеріальною: фото, листи, речі – все це всотує у себе частинку того, хто на них зображений, хто їх колись писав, хто ними володів. Та є ті, кому наші спогади, і наші вияви пошани стають поперек горла: вони не бажають, аби в нашій свідомості невгасним вогником горіла думка про тих , кого немає з нами і хто поклав життя за те, щоб у нас було майбутнє. І тому вони намагаються знищити той хиткий місточок з тими, хто дивиться на нас згори.

20160923_113043

Та ще надто сильно болять сердечні рани. І ми зі слізьми згадуємо воїнів, на спогади про яких посягнули.

Але ніхто не забутий і ніщо не забуте…